Відмивання грошей у воєнний час: нові схеми і як бізнесу не стати мимовільним учасником
Війна змістила схеми відмивання грошей у сфери з найбільшими потоками коштів – оборонні закупівлі, відбудову та благодійність. Мимовільним учасником такої схеми може стати навіть сумлінний бізнес – через «токсичного» контрагента чи донора, а наслідки варіюються від блокування рахунку до відповідальності за статтею 209 ККУ. Розбираємо, як працюють нові схеми, за якими ознаками розпізнати підозрілу операцію і як захистити компанію.
Відмивання грошей в Україні регулює Закон №361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», а кримінальну відповідальність за легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом, встановлює стаття 209 Кримінального кодексу України.
На перший погляд, це просто нормативна довідка. Але для бізнесу, який працює з контрагентами, донорами чи партнерами, вона має цілком практичне значення: банк раптово блокує рахунок або просить додаткові документи — і це сприймається як свавілля. Насправді за цим стоїть конкретний механізм: фінансові установи реагують на ризик-індикатори легалізації доходів, а не діють довільно.
Що таке відмивання грошей
Відмивання грошей — це надання злочинним доходам вигляду законно отриманих, щоб приховати їхнє реальне походження, — так визначає це поняття Закон про відмивання коштів (Закон №361-IX). Ключовий критерій, який використовує і цей закон, і кримінальне законодавство, — чи знала особа або повинна була знати про злочинне походження активів, з якими вона проводить операції.
Простіше кажучи, відмивання грошей — це спосіб «легалізувати» украдені чи здобуті злочинним шляхом кошти, провівши їх через ланцюжок операцій, після якого реальне походження простежити вже складно. У побуті таку легалізацію нерідко називають відмиванням брудних грошей.
Актуальний текст закону — одразу в LIGA360
Не витрачайте час на пошук чинної редакції в різних джерелах чи ручне відстеження правок до Закону №361-IX — усе потрібне для роботи з нормативною базою вже зібрано в єдиному просторі.
Нові канали відмивання коштів у воєнний час
Повномасштабна війна змінила географію та інструментарій злочинних схем. Нові точки входу — це сектори з найбільшими обсягами фінансування: оборонні закупівлі та ремонт техніки, відбудова інфраструктури, енергетика, гуманітарна та благодійна допомога. Великі бюджетні потоки, пришвидшені процедури воєнного часу і суспільний тиск «діяти швидко» створюють простір для зловживань — і саме туди, за спостереженнями Держфінмоніторингу, останнім часом зміщується фокус нових схем.
Порівняння типологічних досліджень за кілька останніх років показує чітку динаміку: якщо на початку повномасштабного вторгнення переважали відносно прості схеми (розкрадання гуманітарної допомоги, дрібне шахрайство при зборі пожертв), то з часом канали відмивання грошей ускладнилися — з'явилися багатоступеневі ланцюги посередників-нерезидентів, участь пов'язаних із політично значущими особами структур і використання криптовалюти як проміжної ланки. Це логічно: що довше триває війна і що більший обсяг фінансування спрямовується на оборону й відбудову, то вигіднішим стає інвестувати в складніші схеми виведення коштів.
Стадії відмивання коштів
Класична модель включає три стадії відмивання коштів:
Розміщення — введення злочинних коштів у фінансову систему, часто через готівкові операції або дроблення сум;
Розшарування — низка операцій між пов’язаними чи фіктивними компаніями та ФОП, що заплутує слід і розриває очевидний зв'язок із першоджерелом коштів;
Інтеграція — повернення «відмитих» коштів у легальний обіг як нібито законного доходу: інвестиції, купівля активів, виплата зарплати.
Розуміння цих стадій відмивання коштів допомагає побачити, на якому етапі операція партнера виглядає нетиповою.
Ознаки відмивання грошей
Універсальної ознаки відмивання не існує — банки та фінмоніторинг оцінюють операцію в сукупності факторів. Але є кілька загальних маркерів, які варто тримати в голові, спираючись на публічні рекомендації НБУ та Держфінмоніторингу:
Операція не має очевидної економічної логіки або не відповідає профілю діяльності контрагента.
Контрагент — новостворена компанія з оборотами, що суттєво перевищують задекларовані плани діяльності.
Платежі проходять через ланцюжок пов'язаних чи технічних компаній без реального товару або послуги.
Партнер зареєстрований у юрисдикції з підвищеним ризиком або пов'язаний з офшорними зонами.
Контрагент відмовляється надавати документи, що підтверджують джерело коштів чи реальність діяльності.
Це лише загальний рівень ознак відмивання грошей. Повна методологія Нацбанку та Держфінмоніторингу — набагато детальніша і призначена для фахівців фінансового моніторингу.
Повна перевірка контрагента — в один клік
Замість того щоб вручну перевіряти контрагента по кожному реєстру окремо, отримайте всю картину одним звітом — швидше і без ризику щось пропустити.
Особливості для благодійних фондів
Для благодійних організацій набір індикаторів дещо інший, оскільки донор рідко вимагає від фонду ту саму документацію, що банк — від бізнесу. Насторожувати мають:
Розрив між заявленою метою збору коштів і фактичним напрямом їх витрачання;
Відсутність або суттєва застарілість фінансової звітності організації;
Збір готівки «на вулиці» чи через анонімні платіжні сервіси без верифікованого зв'язку з офіційним рахунком фонду;
Тиск на швидке ухвалення рішення про переказ — типова ознака шахрайського збору, замаскованого під допомогу ЗСУ.
Розширюйте перевірку за межі загальних маркерів
Експертна стаття LIGA360 про регуляторний сигнал НБУ розкриває повний алгоритм виявлення компаній-оболонок, а розділ «Ситуації» допомагає покроково розібрати саме вашу практичну задачу – від перевірки контрагента до підготовки документів для банку.
Відповідальність за відмивання грошей
Яка стаття КК України передбачає відповідальність за відмивання грошей
Кримінальну відповідальність за легалізацію (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, встановлює стаття 209 Кримінального кодексу України. Вона застосовується до особи, яка знала або повинна була знати про злочинне походження коштів чи майна і попри це здійснила з ними фінансову операцію чи правочин. Санкція — позбавлення волі (у кваліфікованих випадках — до 8–12 років) з конфіскацією майна та забороною обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Відповідальність за відмивання грошей за статтею 209 ККУ поширюється не лише на фізичних осіб. Якщо злочин вчинила уповноважена особа компанії від її імені та в її інтересах, суд може застосувати заходи кримінально-правового характеру і до самої юридичної особи — штраф, конфіскацію майна чи навіть ліквідацію. Тобто відповідати може не лише конкретна людина, а й бізнес як юридична особа.
Окремо Кримінальний кодекс містить статтю 209-1, яка передбачає відповідальність суб'єктів первинного фінансового моніторингу (банків, окремих небанківських установ) за умисне неподання або подання завідомо недостовірної інформації про підозрілі операції клієнтів. Це означає, що обов'язок повідомляти про підозрілу активність лежить не лише на державних органах, а й на самих фінансових установах, з якими працює бізнес.
На практиці для бізнесу чи благодійного фонду ризик рідко починається одразу з кримінального провадження. Найпоширеніший перший сигнал — блокування рахунку банком або запит додаткових документів у межах фінансового моніторингу: банк зобов'язаний реагувати на ризик-індикатори ще до того, як справою зацікавляться правоохоронні органи. Другий рівень ризику — репутаційний: інформація про підозрілого контрагента чи партнера, з яким пов'язаний бізнес, може стати публічною ще до завершення розслідування.
Схеми відмивання грошей в Україні під час війни
Держфінмоніторинг у типологічному дослідженні за 2025 рік систематизував десятки реальних прикладів схем відмивання грошей. Розглянемо три характерні напрямки — саме на них найчастіше припадає відмивання брудних грошей у воєнний час.
Оборонний сектор
Показовий приклад із типологічного дослідження Держфінмоніторингу: державна установа оборонного комплексу перерахувала іноземній компанії 100% передоплати за товари військового призначення — саму собою ризиковану умову у воєнний час. Кошти пройшли через ланцюг компаній-посередників, зареєстрованих у різних країнах Європи, з прихованим виробником товару та підробленими документами про якість. У результаті на територію України поставили військову амуніцію нижчої категорії якості, ніж передбачав контракт, — а різниця у вартості й стала способом привласнення частини бюджетних коштів.
Подібну логіку демонструє й резонансний кейс зі схемою відмивання грошей на майже 580 млн грн у сфері ремонту військової техніки, а також щойно відкрите провадження щодо постачання дронів для ЗСУ за участю посадовців профільного міністерства: кошти, отримані за ремонт техніки чи постачання запчастин, далі перераховуються групі пов'язаних ФОП без реального товару, а згодом знімаються готівкою.
Ще одна типова модель у цьому секторі — заволодіння активами підприємств стратегічного значення. Держфінмоніторинг фіксував схеми, коли група компаній отримувала кошти сумнівного походження від нерезидентів у вигляді позик, які потім багаторазово переганялися між рахунками «за принципом каруселі» для штучного підтримання платоспроможності, а зрештою спрямовувалися на придбання активів збанкрутілих підприємств на аукціонах за ціною, значно нижчою за ринкову. Такі схеми відмивання грошей складніше розпізнати з першого погляду саме тому, що зовні операції виглядають як звичайне фінансування бізнесу.
Благодійні фонди
Відмивання грошей через благодійні фонди має свою специфіку: висока суспільна довіра і менш прискіпливий контроль з боку донора роблять сектор вразливим. Держфінмоніторинг задокументував схему, де група осіб з кримінальним минулим створила благодійний фонд із патріотичною назвою — і, одягнувшись у військову форму, збирала готівку в перехожих просто на вулиці нібито на потреби ЗСУ. Зібрані кошти на рахунки фонду ніколи не потрапляли: псевдоволонтери вносили готівку на власні банківські картки й витрачали на особисті потреби.
Транскордонний варіант цієї ж моделі виглядає складніше, але веде до того самого результату. Держфінмоніторинг спільно з фінансовою розвідкою іноземної держави виявив схему, коли кошти громадян європейської країни, зібрані як допомога постраждалим від збройної агресії, надходили на рахунки закордонної благодійної організації, а звідти — на рахунки пов'язаних українських компаній нібито як оплата товарів чи послуг за суттєво завищеними цінами. Основну частину коштів згодом переказували групі фізичних та юридичних осіб з ознаками фіктивності, з призначеннями платежів, що не мали жодного стосунку до благодійної діяльності.
В іншому задокументованому випадку організована група збирала кошти на власні рахунки під виглядом благодійної допомоги для ЗСУ, а витрачала їх на розрахунки в онлайн-казино, ресторани та алкоголь — і встигла придбати кілька автомобілів преміум-класу вже після початку збору коштів, хоча жодних задекларованих доходів, які пояснювали б таку покупку, у фігурантів не було. Це ще раз підтверджує: легалізація через благодійні фонди залишається одним із найпростіших способів для зловмисників, оскільки контроль донора часто обмежується довірою.
Банки та офшори
Легалізація через банки залишається базовим каналом, а офшорні зони лише ускладнюють маршрут коштів і роблять його важчим для відстеження — виведення коштів через офшорні зони й мережі компаній-нерезидентів під виглядом звичайних зовнішньоекономічних договорів. Типова модель, зафіксована Держфінмоніторингом: українська компанія перераховує кошти нерезиденту нібито за поставку товару або в рахунок погашення боргу за договором відступлення права вимоги, але сам товар фактично не постачається, а компанія-нерезидент має ознаки фіктивності — перебуває в стадії ліквідації, пов'язана з мережею інших «компаній-оболонок» і безліччю підозрілих транзакцій. Кошти, проведені через банки з ланцюгом посередників-нерезидентів, складніше відстежити, ніж прямий готівковий переказ, а надходять вони часто від групи компаній, які самі є фігурантами проваджень про ухилення від сплати податків.
Практичний висновок для бізнесу: блокування рахунку — це майже завжди не свавілля конкретного менеджера банку, а автоматизована реакція системи моніторингу на поєднання кількох факторів ризику одночасно, а не на одну ізольовану деталь. Тому раптовий стрибок обсягів операцій чи нетиповий для компанії контрагент варто заздалегідь пояснювати банку самостійно, не чекаючи запиту.
Ознаки підозрілого контрагента: чекліст для бізнесу і благодійного фонду
Перш ніж продовжувати співпрацю, перевірте контрагента чи донора за кількома пунктами:
Якщо хоча б на одне питання відповідь «так» або «потрібно уточнити» — варто оцінити контрагента глибше. У повній версії чекліста «Ознаки підозрілого контрагента» від LIGA360 — ще 13 запитань з поясненнями до кожної ознаки і підсумковою оцінкою ризику.
Що каже судова практика
Один з ключових практичних нюансів статті 209 ККУ — як суд встановлює, що особа знала або повинна була знати про злочинне походження майна. Верховний Суд виходить із того, що обізнаність можна підтвердити непрямими доказами — без прямого визнання чи документального зізнання підозрюваного, достатньо сукупності об'єктивних обставин справи. Це означає, що для контрагента чи партнера аргумент «я не знав» сам собою захистом не є, якщо обставини операції очевидно викликали б сумнів у розсудливої людини.
Ще один нюанс, важливий для розуміння логіки закону: чинна редакція статті 209 ККУ, на відміну від попередніх, не вимагає, щоб первинний («предикатний») злочин був спершу встановлений окремим вироком суду. Обидва питання — і факт незаконного походження майна, і подальші дії з ним — можуть розглядатися в межах одного кримінального провадження. Для бізнесу це означає, що очікувати завершення окремого «первинного» розслідування партнера, перш ніж зробити висновки про ризик співпраці з ним, не варто.
Обізнаність про злочинне походження активів суд може встановити із сукупності об'єктивних обставин справи — без прямого визнання підозрюваного. Аргумент «я не знав» сам собою захистом не є.
Міжнародний контекст: чому підходи в різних країнах схожі
Українське законодавство про протидію відмиванню коштів не з'явилося у вакуумі — воно узгоджене з міжнародними зобов'язаннями. Ключові конвенції, ратифіковані Україною, — Віденська конвенція ООН 1988 року (перше міжнародне визначення відмивання грошей), Страсбурзька конвенція 1990 року та Варшавська конвенція Ради Європи 2005 року. Усі вони будуються на спільній логіці: обізнаність особи про злочинне походження майна можна встановлювати з об'єктивних фактичних обставин справи, а не лише з прямого визнання.
Методологічний орієнтир для національного законодавства більшості країн, включно з Україною, — 40 рекомендацій FATF (Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей). Саме тому підхід українських банків до перевірки контрагентів — ризик-орієнтований, заснований на індикаторах, а не на жорсткому переліку заборонених дій — виглядає майже ідентичним до практики банків у Євросоюзі чи США: міжнародні стандарти навмисно уніфіковані, щоб гроші не могли просто «перетекти» в юрисдикцію з м'якшими правилами.
Що робити, якщо запідозрили партнера
Відповідальність за відмивання коштів може нести не лише той, хто безпосередньо організував схему, а й контрагент, донор чи партнер, який мав справу з «токсичною» стороною і не проявив належної обачності — тобто мав підстави сумніватися в законності операції, але проігнорував їх.
Якщо виникла підозра щодо партнера чи донора:
зверніть увагу, чи має операція чітку економічну логіку і чи відповідає вона профілю діяльності контрагента;
за потреби ввічливо попросіть партнера пояснити джерело походження коштів або товару;
зафіксуйте отримані пояснення та документи письмово — це знадобиться, якщо банк чи фінмоніторинг пізніше поставить те саме запитання вам;
у разі серйозних сумнівів — повідомте про підозрілу операцію Держфінмоніторинг.
Сам факт співпраці з компанією, яка згодом опинилася фігурантом розслідування, автоматично не робить бізнес співучасником. Ключове питання — чи мав бізнес розумні підстави засумніватися в операції на момент її здійснення і чи вжив після цього адекватних заходів.
Саме тому документування власної перевірки контрагента — це не формальність, а реальний захист на випадок подальших питань з боку банку чи слідства.
Чи готовий ваш бізнес пройти перевірку?
Ознаки підозрілого контрагента рідко впадають в очі одразу — здебільшого це сукупність дрібних деталей, які легко пропустити в щоденній роботі. Перевірте контрагента чи донора системно — за чеклістом «Ознаки підозрілого контрагента», а не покладаючись на інтуїцію.
Поширені запитання
Під фінансовий моніторинг підпадають банки, небанківські фінансові установи, а також визначені законом суб’єкти нефінансового сектору — нотаріуси, адвокати, аудитори, ріелтори тощо, які зобов’язані виявляти й повідомляти про порогові та підозрілі операції своїх клієнтів.
Основний закон про відмивання коштів в Україні — Закон №361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення». Окремо кримінальну відповідальність встановлює стаття 209 Кримінального кодексу України. Якщо питання сформульоване як «відмивання грошей стаття» — йдеться саме про статтю 209 ККУ.
«Брудні гроші» — розмовний термін для доходів, отриманих злочинним шляхом (крадіжка, корупція, шахрайство тощо), яким злочинець намагається надати вигляду законно отриманих.
ПВК/ФТ — скорочення від «протидія відмиванню коштів і фінансуванню тероризму», узагальнена назва системи заходів і законодавства, спрямованих на запобігання легалізації злочинних доходів і фінансуванню тероризму.
Найчастіше під цим формулюванням шукають закон про відмивання коштів — Закон України №361-IX: саме він, а не окрема постанова НБУ, є базовим нормативним актом у сфері фінансового моніторингу. Нацбанк на його основі видає власні підзаконні акти й рекомендації для банків.
Це синонімічні терміни: легалізація (відмивання) доходів — офіційна юридична назва процесу надання злочинним коштам вигляду законно отриманих, яка вживається і в Законі №361-IX, і в статті 209 Кримінального кодексу.
Політично значущі особи (ПЕП), члени їхніх сімей і пов’язані з ними особи належать до категорії підвищеного ризику за Законом №361-IX. Якщо контрагент чи бенефіціар компанії — ПЕП, банк застосовує посилену перевірку, і бізнесу варто знати про це заздалегідь.
Ні. Чинна редакція статті 209 ККУ (з 2020 року) не вимагає окремого вироку за первинний («предикатний») злочин перед тим, як розпочати переслідування за легалізацію доходів — обидва питання можуть встановлюватися в межах одного кримінального провадження.
Функції фінансової розвідки виконує Державна служба фінансового моніторингу (Держфінмоніторинг) — вона отримує та аналізує повідомлення банків і небанківських установ про підозрілі операції. Досудове розслідування кримінальних проваджень за статтею 209 ККУ залежно від підслідності ведуть Національна поліція, Бюро економічної безпеки або НАБУ.
На глобальному рівні заходи боротьби з відмиванням грошей координує FATF (Group з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей) — міжурядовий орган, чиї 40 рекомендацій лежать в основі національного законодавства більшості країн, включно з Україною та Законом №361-IX.
Форми та способи легалізації доходів різняться за галуззю, але типово охоплюють: використання підставних осіб і фіктивних компаній, зовнішньоекономічні контракти без реальної поставки товару, готівкові операції та дроблення сум, інвестування у нерухомість чи цінні папери, а також переказ коштів через мережу пов’язаних ФОП.
Спочатку з’ясуйте в банку конкретну причину блокування та перелік документів, які потрібно надати, — зазвичай це підтвердження джерела коштів і реальності господарської операції. Надайте документи якнайшвидше та якнайповніше: банк зобов’язаний розглянути пояснення клієнта, перш ніж ухвалювати остаточне рішення. Якщо банк відмовляється обслуговувати рахунок і надалі, має сенс звернутися по юридичну консультацію, оскільки рішення банку можна оскаржити.
Формально документи можуть виглядати ідентично — договір, акт наданих послуг, платіжка. Різниця в суті: за легітимною оплатою стоїть реальна послуга, яку можна підтвердити результатом роботи, а підозрілі перекази через ФОП зазвичай не мають такого підтвердження, оформлені заднім числом або з розпливчастим формулюванням («консультаційні послуги», «за домовленістю») і йдуть услід за іншими ознаками ризику — новоствореним ФОП, нетиповою сумою чи ланцюжком посередників.